Непобудований пантеон та пам’ятник-бажання: Чим відомий головний сад Харкова

У харківському Саду Шевченка загадували найзаповітніші бажання, вирощували унікальні рослини та ховали німецьких офіцерів

Сад імені Тараса Шевченка – унікальна зелена оаза в самому центрі міста. Його історія нараховує близько двох століть. Нині Сад є ботанічною пам’яткою природи місцевого значення, об’єктом природно-заповідного фонду міста Харкова. Тут можна відшукати вікові дерева, унікальні пам’ятки. Блукають алеями парку й кілька легенд.

Як будівництво університету дало життя унікальному парку

Історія саду починається у 1804 – 1806 роках. Тоді тут був природній дубовий ліс, але з будівництвом кадетського корпусу по вулиці Сумській заклали і університетський сад. Щоправда сам корпус у Харкові так і не відкрили, а будівлю передали Інституту благородних дівчат. До наших часів він не зберігся.

Перша назва саду — Університетський — пов’язана з тим, що саме тут почали закладати ботанічний сад щойно відкритого Харківського імператорського університету (нині ХНУ ім. Каразіна, – Ред.). На верхній терасі саду був ландшафтний парк, на нижній – сам ботанічний сад. А в 1896 році на території парку відкрили Харківський зоологічний сад — перший в Україні та третій в усій царській Росії. Сад дуже швидко став одним із найпопулярніших місць відпочинку в харків’ян. У 1935 році його перейменували на честь Тараса Григоровича Шевченка, пам’ятник якому урочисто відкрили на центральній алеї. Під час Другої світової війни частину унікальних зелених насаджень було знищено. Після війни у парку почали будувати фонтани, кафе та концертний майданчик. Сьогодні частина Саду закрита на реконструкцію.

Саме тут, у центральному парку Харкова, розташований чи не найвідоміший в Україні та один з найвідоміших у світі пам’ятників Кобзарю. Свого часу на підготовку проекту та будівництво витратили шість років. Сама композиція складається із 17 фігур. Висота пам’ятника становить 16 м – це висота п’ятиповерхового будинку. Зводили його близько 200 робочих. На виготовлення пам’ятника пішло 30 тонн бронзи, 400 тонн лабрадориту і 75 вагонів будматеріалів. Позували під час створення пам’ятника Кобзарю актори театру ім. Шевченка. Під час Революції Гідності цей пам’ятник став місцем зібрань Харківського Євромайдану. Саме біля Кобзаря харківські патріоти збираються і нині.

А от місцеві старожили стверджують: пам’ятник ще й бажання виконувати може. Він і студентам допомагає, і тим, хто своє другу половинку шукає. За повір’ям, якщо потерти палець ноги вмираючого гайдамака, посміхнеться удача, якщо чобіт робітника – можна здати сесію на «відмінно». А той, хто відшукає в композиції колесо трактора, знайде любов.

Як алея центрального парку ледь не стала німецьким пантеоном

У роки Другої світової війни саме на території Саду розташовувалося Центральне військове кладовище німців. У роки окупації Харкова вони ховали тут офіцерів у центрі міста — на алеї від площі Свободи до пам’ятника Кобзарю.