Саміт НАТО: Чим сварка Трампа з Меркель загрожує Україні

Початку сьогоднішнього самміту НАТО європейські політики чекають не без трепету

Головною темою саміту НАТО, який пройде 11-12 липня, сподівано стане різка критика президентом США Дональдом Трампом небажання західноєвропейських держав збільшувати свої витрати на оборону до рівня 2% ВВП.

«Сполучені Штати витрачають (на оборону – ред.) набагато більше, ніж будь-яка інша країна. Це нечесно, це неприйнятно. Ці країни збільшують свій внесок з тих пір, як я зайняв свій пост, але потрібно робити набагато більше. Німеччина витрачає 1%, США — 4%, і Європа отримує від НАТО набагато більше, ніж США «, — написав Трамп 9 липня у Твіттері в якості «анонсу» можливої колотнечі на саміті.

«Америко, цінуй своїх союзників! У тебе їх, врешті-решт, не так вже й багато», — відповів наступного дня президенту США голова Європейської ради Дональд Туск. Саме на лінії збереження союзницьких зобов’язань, вочевидь, і базуватиметься аргументація європейських учасників саміту.

За кілька днів до саміту цікавий вихід з неминучого фінансового скандалу запропонували британські дипломати та військові. Суть їхньої пропозиції, озвученої очільником оборонного відомства Сполученого Королівства, зводиться до наступного.

Оскільки нещодавні навчання у Європі продемонстрували повну непідготовленість транспортної інфраструктури до швидкого розгортання військ, то уряди багатьох європейських країн повинні зайнятись приведенням інфраструктури до ладу – розширенням можливостей залізничних перевезень, укріпленням мостів, по яких, в разі потреби повинні проходити танки, і т.д. Відповідні трати можна внести у військові, а не інфраструктурні частини бюджету.

А вмовити платників податків та їх представників у виборних органах «кріпити оборону міцними мостами» буде однозначно легше, аніж переконати їх в необхідності витрачати гроші на маневри, стрільби та будівництво нових літаків й бойових кораблів. І хоча відповідь на питання, чи так вже допоможуть нові мости у справі стримування Росії, є далеко неоднозначною – уникнути скандалу подібний виверт, ймовірно, допоможе.

Ще однією темою, яка може забезпечити резонансну сварку на сьогоднішньому саміті, є, як не дивно, питання будівництва «Північного потоку – 2».

«Німеччина платить мільярди і мільярди доларів на рік Росії, а ми захищаємо цю країну від Росії. Це абсолютно неприйнятно, — заявив на зустрічі з очільником НАТО Єнсом Столтенбергом Трамп.- Вони будують газопровід, мета якого — платити мільярди доларів Росії. НАТО повинна щось з цим зробити, хоча я не знаю, що ви можете зробити». І в даному випадку президенту США складно аргументовано заперечити – певний елемент нездорового парадоксу в політиці Німеччини і справді спостерігається.

Із епохальних рішень сподіваються на запрошення Македонії до вступу в НАТО. Втім, тут якраз особливих пристрастей та сенсацій сподіватися не варто – якщо зважити на той факт, що ще на саміті в Бухаресті в далекому 2008 році Скоп’є було обіцяно автоматичне запрошення до альянсу, як тільки країна владнає суперечку з Грецією. Втім, і цього разу може вийти затримка – посадовці альянсу можуть прийняти рішення зачекати на референдум щодо зміни назви, який має закріпити завершення суперечки з Грецією.

З одного боку, пресинг США на ЄС стосовно збільшення витрат на оборону та протидія будівництву «Північного потоку 2» явно грає на руку Україні. І перше, і друге питання явно зачіпають українські інтереси, які повністю співпадають з пропозиціями адміністрації США.

Але проблема полягає у тому, що хороші дипломатичні ініціативи у виконанні чинного президента США нерідко призводять до зворотних наслідків.

Так може трапитися і у випадку з тиском на західноєвропейські країни. «Перегнувши палку» і перейшовши до прямих погроз – зокрема, скоротити присутність американських військ у Європі, Дональд Трамп може не стільки примусити європейських «важковаговиків» до збільшення військових витрат і нарощування ізоляці Росії, як заставити їх сумніватись у дієвості гарантій союзникам у межах НАТО. Що майже неминуче призведе і до подальшого руйнування залишків трансатлантичного співробітництва, і до спроб налагодити сепаратну співпрацю з Путіним. Тому нам в цій ситуації залишається надіятись, що здоровий глузд переможе, і наявні суперечності призведуть до позитивних змін в Альянсі, а не до початку його руйнування внаслідок взаємної недовіри його учасників.