Століття старовинних танців: Чому популяризувати українську музику почали з Харкова

9 листопада в Харкові вперше пролунали «11 етюдів у формі старовинних танців» українського композитора Віктора Косенка в реконструйованій оркестровці Леоніда Бильчінського. Саме з твору композитора, якого свого часу навали «українським Моцартом», розпочинається тур із популяризації класичної музики України. Диригент Сергія Лихоманенко, який керує оркестром, переконаний, що Віктор Косенко є одним з найцікавіших композиторів ХХ століття.

Сергію, розкажіть, будь ласка, про ваш концертний тур. Яка історія створення «11 етюдів у формі старовинних танців»?

– «11 етюдів у формі старовинних танців» – цей твір був написаний Віктором Степановичем Косенком ще у 20-ті роки ХХ століття. Тобто майже 100 років тому написані ці танці. Я схильний називати їх саме «танцями», а не етюдами. Адже і форма, і загалом задум був у тому, щоб зробити їх саме танцями. Він написав це для фортепіано. І вони досить популярні серед піаністів. Їх виконують не тільки в Україні, а й у всьому світі, де є українці.

Косенко мав дуже гарну музичну освіту. Спочатку він навчався у Варшаві, закінчив консерваторію в Санкт-Петербурзі у видатних викладачів, товаришував з Рахманіним. Тому в нього таке дуже стабільне, професійне піаністичне підґрунтя. Але мислення музиканта було завжди орієнтоване на масштабування до симфонічного оркестру. І він в ці танці, певно, заклав якусь думку щодо того, що це лягло на полотно симфонічного оркестру. Але не встиг це зробити. Він помер в 42-річному віці, в 1938 році. Не встиг зробити «оркестровку».

Проходить досить багато часу. Косенка виконують як піаніста, композитора. Його знають, його творчість вивчають в консерваторіях завдяки Лятушинському та іншим функціонерам української музики. В радянські часи Косенка також не забувають. Здебільшого це було завдяки його дружині, яка жила аж до 1970-80-х років. Потім з’являється такий досить видатний музикант, як Леонід Антонович Бильчінський, який розуміє, що задум Косенка був значно більшим, ніж просто фортепіанні танці. І робить оркестровку для великого симфонічного оркестру. Він бере фортепіано і розшифровує це до масштабу великого симфонічного оркестру. Робить він цю оркестровку 10 років. Закінчує і, на жаль, також помирає. Бо в нього був уже дуже поважний вік.

І цей рукопис зберігався десь 30 років. Доти, доки його учні, власне кажучи, не принесли його в музей Косенка і сказали: «Дивіться, є такий твір». Оскільки Бильчінський був викладачем Київської консерваторії і звукорежисером в будинку звукозапису українського радіо, на його пам’ять роблять запис цього рукопису з державним симфонічним оркестром під керівництвом Володимира Сіренка. І теж забувають. Коли до нас потрапив цей рукопис ми вирішили його набрати і реінкарнувати, тобто «відростити». Ми зробили набір нот вже професійним редактором і вперше вирішили виконати цей твір у Харкові.

Чому ви вирішили почати свій тур саме з Харкова? Це якось пов’язано з біографією композитора?

– Всі питають, чому Харків? Тому що вперше його твір для симфонічного оркестру прозвучав саме тут, у Харкові, в 1937 році. За рік до смерті самого Косенка. Він товаришував з Лесем Курбасом, тут відбулася прем’єра його симфонічного твору під навою «Після бою». На жаль, після цього Косенку не доводилося чути свої твори в масштабі симфонічного оркестру. І досить символічно, що саме в Харкові ми розпочинаємо концертну прем’єру цих «11 етюдів у формі старовинних танців». Ми сподіваємося, що цей концерт презентує твори для інших колективів. І ми передамо набрані партитури всім оркестрам України і не тільки. Бо музика дуже гарна. З одного боку, національна. А з іншого – екстериторіальна завдяки формі, яку обрав сам Косенко. Це старовинні танці.